|
uajazz.com
Сухі факти і стислі коментарі – навряд чи можна застосувати такий інструментарій для опису одного з найбільших, найдавніших і найповажніших джазових фестивалів України. Оцінюючи фестивальні події, важко не приймати до уваги багату історію «Do#Dжу». Втім, цього року все інакше: географія концертів стала ще ширшою, конкурс «Do#Dж junior», як і центральний виступ запрошених «зірок», переїхав до Києва, а економічні складнощі відвертають кошти щедрих спонсорів від «нецільових» витрат, особливо якщо йдеться про серйозне мистецтво, непопулярну музику тощо. Тим більше заслуговують на повагу надзвичайні зусилля організаторів фестивалю продовжити славну традицію, при цьому витримавши планку: зробити програму цікавою, а нагороди переможцям конкурсу – вагомими. В той же час не можна не помітити розвитку певних тенденцій, що намітилися у 2008-му, про що свідчить тогорічний репортаж. Автор цих рядків був присутнім на конкурсі вперше, тож мав змогу незамуленим оком побачити pro et contra.
Неоднозначності оцінкам додає і те, що в Києві з невеликою перервою відбулися два великих концерти (не рахуючи трьох клубних): 8 квітня – молодіжний конкурс і виступи запрошених музикантів, 11 квітня – концерт суперколективу The Earth, Wind & Fire Experience feat. Al McKay All Stars. Зазначені події мали настільки різні заряд, настрій і резонанс, що абсолютно логічним буде розділити репортаж на дві частини – як дві сторони однієї блискучої медалі під назвою «Do#Dж-2009».
До#Дж junior
Шкода, що через сумнозвісний київський трафік не вдалося потрапити на самий початок конкурсу, аби скласти цілісне уявлення від виступів усіх учасників. Їх цього року було чотирнадцять, що знов таки менше, ніж членів журі. Долю призового фонду у 10 000 американських доларів вирішували голова журі Ігор Бриль та співголова журі і президент «Do#Dжу» Олександр Сєрий, ведучий фестивалю Володимир Фейєртаг, представники Донецької музичної академії В’ячеслав Воєводін та Анатолій Лозовський, відомі українські джазові музиканти Сергій Давидов, Ігор Закус, Наталія Лебедєва, Олександр Павлов, автор та ведучий телепередачі «35 хвилин джазу» Леонід Гольдштейн, директор київської Школи джазового і естрадного мистецтва Петро Полтарєв, засновник радіостанції «Ренесанс» Анатолій Євтухов, джазовий журналіст і директор концертної агенції «Do#Dж» Євгенія Стрижевська, віце-президент компанії ICMG Олександр Лозинський, музичний продюсер Влад Багінський, гості з Польщі - Божена Урига-Северин (президент BCD Records) і саксофоніст Мачей Кочінськи та представник німецького дивізіону Wave Music Макс Воллєрт.
Концерт у Київському державному театрі оперети розпочався виступом польського квінтету Міхала Вєрби та Пьотра Шмідта (Michal Wierba & Piotr Schmidt Quintet). Далі на сцену у супроводі друзів і колег по цеху - Дмитра Олександрова, Павла Литвиненка, Валентина Корнієнка і Аліка Фантаєва вийшов Денніс Аду – талановитий і знаний далеко за межами джазових кіл молодий трубач, що вже ставав лауреатом «Do#Dж junior» у 2006 році.
Разом з товаришами Денніс виконав «Black Narcissus» (Joe Henderson) та авторську композицію Аліка Фантаєва. Згодом свої програми представили тенор-саксофоніст з Росії Андрій Блинчевський та українська естрадна співачка Настя Маркова – лауреатка «Do#Dж junior» у минулому і учасниця «Таврійських Ігор» знову вирішила спробувати сили у джазовому репертуарі. Наступний конкурсант Олег Марков теж навряд чи потребує особливого представлення, адже, незважаючи на молодий вік, Олег відзначився участю у міжнародному фестивалі «Jazz in Kiev» та у складі чи не найвражаючого українського тріо Upside 3.
Далі за програмою йшов Віктор Павелко (тенор-саксофон), якому допомагали Костянтин Іоненко (бас-гітара), Володимир Вошколуп (гітара) та Павло Литвиненко на роялі. Авторська композиція «Road To» та «Rhythm-A-Ning» (Thelonius Monk) пролунали потужно, іноді навіть занадто, разом з тим продемонструвавши неабияку технічну підготовку конкурсантів.
Під номером 7 у програмі конкурсу значився гість з Москви, піаніст (і за випадковим збігом обставин учень Ігоря Бриля) Олексій Іванников (що вже здобув того року першу премію московського конкурсу Усадьба.Джаз - ред.). Разом з контрабасистом Макаром Новіковим та барабанщиком Петром Талалаєм Олексій виконав давно і ретельно відпрацьовану програму: авторську композицію «Prelude in G-Moll» та «The Sorcerer» (Herbie Hancock). Перша тема виявилася цікавою, з вельми оригінальною партією барабанів. Що ж до Хенкока, то, вочевидь, вибір був сміливим – грати на конкурсі хрестоматійну тему з однойменного диску Майлза Девіса (Miles Davis) далеко не всім під силу. Втім, хід виявився вдалим, і композиція прозвучала яскраво й напористо.
Далі дійшла черга до джазового вокалу, причому чоловічого. Уособлював це рідкісне явище відомий молодий співак Руслан Єгоров, якому допомагали Олексій Боголюбов (рояль), Костянтин Іоненко та Алік Фантаєв. Перша композиція – «Bud Powell» (Chick Corea) з блискучого тріб’ют-альбому Чіка – як на мене, надзвичайно складна для вокаліста. Бажання втрапити в скеті у всі ноти природно веде до того, що втрачається легкість і невимушеність, що, власне, і сталося. Вибір другої композиції здивував ще більше: «My Man’s Gone Now» з опери Джорджа Ґершвіна (George Gershwin) «Porgy and Bess». Ця тонка і дуже емоційна пісня, що безпомилково асоціюється з вокалом Елли Фітцджеральд (Ella Fitzgerald) або Ніни Сімон (Nina Simone), у виконанні Руслана видалася надто свіжою, а оригінальне аранжування навряд чи можна назвати вдалим.
Ще один молодий, але відомий і перспективний гітарист, киянин Дмитро Коваленко грав у складі з Валентином Корнієнком та Аліком Фантаєвим. Авторська тема «Lazy Bonez» та стандарт Річарда Роджерса (Richard Rodgers) запам’яталися технічними імпровізаціями на 95% протяжності композицій. Важко коментувати авторську музику, проте це був саме той випадок, коли форма і динаміка значно додали б цікавості виступу.
Наступний конкурсант Богдан Гуменюк, що теж ставав лауреатом «Do#Dж junior» у 2006 році, ще підходить під вікові обмеження фестивалю. Проте, навряд чи можна назвати молодим в сенсі музики саксофоніста, що переграв майже у всіх відомих джазових складах, останнім часом відзначившись у записі й турі на підтримку нового альбому В’ячеслава Вакарчука «Вночі». Мабуть, саме цей факт пояснює присутність майже всього складу гурту «Океан Ельзи» в залі Київської оперети і окремо взятого басиста Дениса Дудка на сцені (щоправда, разом з Павлом Литвиненком і Аліком Фантаєвим). Богдан на звично високому рівні виконав авторську композицію на сопрано, а для «Beatrice» Сема Ріверса (Sam Rivers) узяв до рук тенор-саксофон.
Чергова лауреатка «Do#Dж junior» у минулому, виконавиця на фортепіано Роксана Смірнова з Одеси виступила в дуеті з вокалісткою Тамарою Лукашевою. Перша пісня, знаменитий евеґрін «I Get A Kick Out Of You» (Cole Porter), приємно здивував аранжуванням і яскравою вокальною партією Тамари. Намагання інтонувати, як темношкіра співачка, щоправда, не завжди виглядає доречним, але це був не той випадок. У авторській композиції Смірнової «Горизонт» Тамара, вочевидь, поставила на меті всіх здивувати силою і діапазоном власного голосу, і, мабуть, їй це вдалося.
Наступним на сцену вийшов міні-комбо у складі конкурсанта Іллі Алабужева (бас-гітара), Олександра Чаркіна (тромбон), Денніса Аду, Віктора Павелка, Андрія Розумного (рояль) та Олега Маркова. Спочатку у виконанні колективу прозвучала композиція «Compensation» (Kenny Werner), а – авторська тема Іллі «Her Freedom», що згодом отримала премію як краща композиція.
Передостанніми в той вечір знову виступали гості з Польщі – квартет Бартека Пєшки (Bartek Pieszka Quartet) у складі роялю, бас-гітари, вібрафону та барабанів, що відкрив виступ потужною, навіть епічною авторською композицією «Slow Motion». А от з другим номером вийшла якась незрозуміла ситуація: колектив мав виконати «Windows» Чіка Коріа, але натомість прозвучало дещо інше, хоча приємне і цілком майстерне. Шкода, що цей прикрий факт дав підстави журі знизити загальний бал конкурсантів, і у підсумку поляки отримали лише другу премію. При цьому гості виглядали дуже міцним, зіграним колективом, ансамблева гра якого була чи не на порядок вище, ніж у інших конкурсантів.
Наприкінці конкурсу свою програму представив російський альт-саксофоніст Нікіта Кана. Разом з Макаром Новіковим та Петром Талалаєм він виконав стандарт Хербі Хенкока «One Finger Snap» та авторську композицію. Яскравий звук та діапазон, що ними володіє Нікіта, змушували забувати, що сцені ще зовсім молода людина, щоправда, із вже сформованим джазовим мисленням.
Таким чином, після нетривалого обговорення, журі оголосило результати. Першу премію розділили Денніс Аду та Олексій Іванников. Друга премія, окрім поляків, дісталася одеському дуетові. Ілля Алабужев та Олег Марков задовольнилися третьою премією. Також були в спеціальних номінаціях були нагороджені: Ілля Алабужев за кращу композицію, Денніс Аду за краще аранжування, а також Дмитро Коваленко, Руслан Єгоров, Віктор Павелко та Нікіта Кана. Божена Урига-Северин відзначила спеціальним призом – можливістю запису на польській студії BCD Records – Богдана Гуменюка і Олега Маркова (вони запишуть спільний диск), а також Роксану Смірнову.
Власне кажучи, на цих сухих фактах і стислих коментарях можна було б зупинитись. Проте деякі моменти, пов’язані з конкурсом, впадають в очі і викликають певне занепокоєння.
По-перше, майже половина конкурсантів приймала участь у «Do#Dж junior» раніше. Беручи до уваги те, що під час кризи скрутно усім, навряд чи фінансове становище країни змушує музикантів ще і ще раз повертатися на кілька років назад і пробувати зайти в ту ж саму річку. Можливо, проблема у тому, що більше й нікому? Втім, потреба оцінювати конкурсантів, що давно вже виросли з «молодіжного крою», і мусять або продовжувати в черговий раз об'їжджати нечисленні вітчизняні клуби і концерт-холи, або вчитися далі (й бажано за кордоном), об’єктивності конкурсу аж ніяк не додає. По-друге, перевага серед конкурсантів представників київської джазової сцени час від часу навіювала асоціації із звітним концертом естрадного відділення музичного училища ім. Глієра. Здається, мали б скористатися цим і підготуватися на найвищому рівні, але натомість склалося враження, що деякі з музикантів перед виступом провели не більше однієї репетиції. До того ж на перший план у нас, як завжди, виходить виконавець: його техніка, сила звуку, діапазон, «розумні думки» в імпровізаціях, але аж ніяк не вухо слухача. Не звикла якось про нас думати молода надія українського джазу... Ну а про рівень виконавської культури годі й говорити! Коли на догоду спірному почуттю гумору в зал a cappella видається сумнозвісна мелодія з шести нот, то насамперед постає питання щодо поваги до самих себе. Повага до «Do#Dжу» сумнівів не викликає, адже все, що робиться задля підтримки молоді, задля культурного розвитку нового покоління заслуговує лише на найвищі оцінки. А от якими вони будуть і яким новим талантам, побачимо за рік.
Віктор Віннер
20.04.09
|
