Цього вівторка концертом британського гурту Shakatak на сцені столичного комплексу «Альта-Експо» остаточно завершився VIII Міжнародний фестиваль джазової музики «ДоДж» (про його перебіг «Хрещатик» детально писав 22 квітня). Київський медіахолдинг, котрий був генеральним медіаспонсором дійства, підтримав виступ улюбленців кількох поколінь заради того, аби об'єднати родини киян навколо старого доброго джазу.

Фірмовим жестом донецького джазового фестивалю «ДоДж» останніми роками став заключний яскравий акорд на столичній сцені. Цього разу від традиції вирішили не відступати — після двох концертних днів у Донецьку VIII Міжнародний фестиваль «ДоДж» фінішував у Києві концертом легендарного британського гурту Shakatak. Президент та засновник фестивалю Олександр Сірий вчинив, як завжди, просто й геніально, запросивши музикантів, якими захоплювався сам ще за студентських часів. І, як у випадку з The Manhattan Transfer, Take 6 та Маркусом Міллером, що приїжджали до нас раніше, знову не прогадав.

Публіка, котра заповнила того вечора залу столичного комплексу «Альта-Експо», дивувала передусім віковою амплітудою. Поважні чоловіки в окулярах та дорогих костюмах і їхні супутниці з акуратними зачісками стояли під сценою пліч-о-пліч з хіп-хопового вигляду молодиками та гламурними дівчатками. Точніше, не стояли — підстрибували, підспівували, а то й відчайдушно витанцьовували. Нічого дивного: за двадцять два роки у незмінному складі фанкові англійці чудово опанували мистецтво заряджати будь-яку аудиторію.

На початку вечора всі ці на очах помолоділі солідні пані та пани ще вальяжно пересувалися коридорами комплексу, спостерігаючи фотосесію учасниць конкурсу «Міс Україна», постановкою якого також займається Олександр Сірий. І перші номери програми — виступи молодих донецьких музикантів, котрі цього року перемогли серед юніорів «ДоДжу»,— супроводжувалися доволі холоднуватими оплесками. Це навіть змусило ведучого концерту Олексія Когана додатково закликати публіку до активності. Але вже після перших композицій головних гостей потреба у таких закликах випарувалася остаточно — швидше за все у організаторів могли виникнути побоювання щодо пожежонебезпечності обстановки.

Shakatak ніколи не претендували на створення високоінтелектуальної музики. Їм ближче інше — емоційна складова, на яку слухачі реагують найвідкритіше. А це гурту вдається на всі сто: сонячне, напрочуд позитивне звучання ансамблю попросту вимиває з голови щоденні проблеми, виносячи бізнесмена чи студента, впевнених у собі сьогоднішніх молодих людей чи юнаків взірця 1980-х на верхівку танцювальної хвилі. Літня на вигляд матрона, але така сама білява й енергійна, як і колись, Джіл Северд вибиває запальні ритми на своїй перкусії, виводить хвацькі флейтові рулади та виспівує знайомі з дитинства «Invitations», «Night Birds», «Down оn the Street». Карколомні «слепові» соло басиста Джорджа Андерсена так само збурюють бурхливий відгук аудиторії. «Існує музика для слухання та вслуховування,— поділився в кулуарах своєю філософією клавішник гурту Білл Шарп.— А є музика для танцю та відпочинку. Нічого поганого в цьому нема. Ми щасливі, коли люди розслаблюються та веселяться під наші композиції».

Веселилися на київському концерті так, що ті, хто придбав найдорожчі квитки «з місцями», схоже, заздрили тим, що мали змогу відриватися на майданчику перед сценою, не скуті рамками. «Біс» кияни зі своїх улюбленців буквально вибили — тупочучи ногами по дерев’яній підлозі «Альта-Експо». А втім, артисти були зовсім не проти, хоча відпрацювали півторагодинний концерт на повну, перейшло уже за північ, а попереду на них чекала ще автограф-сесія.

Аля ФІЛІППОВА
24.04.08