Маркус Міллер розповів «Вечірці», як він став всесвітньо відомим бас-гітаристом.
Маркус Міллер уперше виступив у Києві минулого четверга. Цей чорношкірий музикант є непересічною особистістю не тільки у джазі, а й у поп-музиці. Адже нині він - один із найбільш популярних сесійних бас-гітаристів у світі. Його фірмовий слеп зачепив свого часу не тільки джаз, як прийнято вважати, а й фанк, соул і навіть поп-музику. Різкі та чіткі звуки його бас-гітари легко впізнати на альбомах Майлза Девіса, Тіни Тьорнер, ...та саундреках до кінофільмів.
Минулої середи він прилетів до Києва і вже наступного дня давав, окрім концерту, ще й майстер-клас для музикантів і журналістів. Музикант відповів на запитання кореспондента «Вечірки» Наталі Моденової.
- Ви завжди прагнули стати музикантом чи мали ще якісь мрії?
- Був час, коли я хотів стати баскетболістом, але, взявши у руки інструмент, зрозумів, що тільки це
- моє. Всі члени моєї сім'ї - музиканти, і саме це перш за все вплинуло на мене. Із 13 років займаюся виключно музика. У мене була лише одна робота, не пов'язана з нею. Я розносив газети. Але це тривало лише тиждень, поки не запропонували іншу діяльність, звичайно ж, пов'язану з музикою.
- У вас четверо дітей, як вони ставляться до вашої частої відсутності через концерти?
- Переважну кількість часу проводжу вдома, подорожую лише два-три місяці на рік. Тим більше, в цей час я завжди на зв'язку з родиною, можу навіть по телефону допомагати дітям робити уроки.
- Чим, окрім музики, ви захоплюєтесь?
- Цікавився автоперегонами, але коли у мене народилися діти, зрозумів, що це нерозумно. Я не хотів, щоб вони одного разу запитали після моєї смерті «Мамо, чому татко перевищив швидкість без якоїсь причини?», тож вирішив кинути стріт-рейсинг. Це нерозумно та непотрібно.
- Багато з ваших шанувальників називають вас генієм, як ставитеся до цього?
- Я точно можу сказати, що самому називати себе генієм не можна. Тільки інші можуть дати людині таку високу оцінку. Звичайно, це приємно, але один друг якось сказав мені: «Ти не такий хороший, яким тебе вважають, але і не такий поганий, яким тебе називають».
- У чому, на вашу думку, полягає різниця між генієм і талантом?
- Талант, звичайно, вузьке поняття. Геній створює музику, слухаючи яку, складається враження, ніби вона була завжди. Хоча насправді хтось її таки створив.
- Кого вважаєте геніями в музиці?
- Стіві Уандер, Рей Чарлз - геніальні музиканти.
- Кого з джазових музикантів ви можете назвати своїми друзями?
- У мене багато друзів серед музикантів. Коли починав, то був наймолодшим із них. Тепер я теж великий і знаходжусь із ними в одному ряду. Це перш за все Стенлі Кларк, Девід Сенборн, Пол Джекон, Джексон Кардер. До речі, ми називаємо його «містер Кардер», коли збираємося всі разом.
- Скільки часу ви витрачаєте на створення композицій і репетиції?
- В руках тримаю інструмент годину - дві в день, але потім живу під ці ритми та мотиви до вечора. Постійно рухаюсь, слухаю те, що лунає всередині мене. Це часто дратує, тих, хто навколо, але знайомі звикли, що у мене в голові постійно грає музика, і я приділяю їй велику увагу.
- Чому ви вирішили створити музику до фільму «Сієста», адже спочатку це мав робити Майлз Девіс?
- Іспанський продюсер зателефонував Майлзові Девісу і запропонував створити музику до фільму, пам'ятаючи про його альбом «Sketches of Spain». Майлз Девіс погодився, але чомусь дав йому мій телефон. Я тоді мав дві ідеї та прагнув зробити цілком нову музику, а не те, що вже було в альбомі. Коли всі послухали перші дві теми, які я написав, роботу над саундтреком довірили мені. До речі, остання композиція давалася найважче. Нічого не міг написати та прийшов до Майлза спитати поради. Він залишив мене на три години у кімнаті на одинці з іспанською музикою. Коли вийшов з кімнати, то сказав: «Я все зрозумів» і написав цей трек. Продюсер фільму плакала, коли вперше почула його. Це була добра робота.

Наталія Моденова
19.11.2007