Донецький фестиваль «До#Дж», заснований 2001 року, вже не вперше демонструє, що українські джаз-виконавці підкорюють усе більші й більші висоти.
Рік тому саме у рамках цього фестивалю в Києві вперше виступив гурт «Take 6», а цієї осені відповіддю на запрошення організатора Олександра Сєрого стали майстер клас і концерт гурту світової величини «Мarcus Miller Band» у Міжнародному центрі культури та мистецтв.
Фестиваль відкрили українськими народними коломийками в обробці українського джазового бас-гітариста Ігоря Закуса та його колективу «Z-band». Октави сопілки з бас-гітарою й «Ой, била мене мати» отримали щедрі порції оплесків, але з особливим натхненням музиканти виконали композицію, присвячену головному музикантові «До#Дж»-2007. «Присвята Маркусові Міллеру» почалася з композиції самого ж Маркуса і завершилася характерною джазовою імпровізацією музикантів й аплодисментами, які, щоправда, лунали не лише на їхню честь - вони були викликані з усвідомленням, що на сцені ось-ось має з'явитися анонсований гість світової величини.
Ще перед концертом коридорами Міжнародного центру культури та мистецтв снували шанувальники джазу, серед яких можна було зустріти Дмитра Клімашенка, Віктора Павлика, Серго Чантурію та Лері Вінна. Ігор Ліхута разом із Гариком Кричевським перекидалися фразами на кшталт «Ну ось ми і прийшли послухати попсу» й охоче позували перед фотокамерами. Але непідробний ажіотаж серед глядачів викликало, зрозуміло, не дефіле невиправних попсовиків, а зовсім інша особа - неперевершена Ніно Катамадзе, яка у 2006 році виступала на фестивалі, а цього разу була гостею свята.
Із виходом на сцену музикантів «Мarcus Miller Band» у глядачів та організаторів стався культурно-екстатичний шок, що супроводжувався спонтанними вигуками та рухами, продовжувався навіть після завершення виступу гурту і, напевне, до самого відльоту Маркуса до Мілану. Віртуозність гри чорношкірого басиста, довершені звуки бас-гітари та кларнету, одразу зачарували музичних ламерів; натренований слух професіоналів усолоджували саксофон, труба, гармоніка, барабани, синтезатор і бас-гітара. Музиканти «Мarcus Miller Band» створили атмосферу справжнього полілогу кожного з музикантів, які знаходилися на сцені, та кожного з глядачів у залі. Керував усім дійством Маркус, просто вказуючи на того, хто мав продовжувати мелодію і, відповідно, брати на себе лідируючу роль. Плачем гармоніки зал підкорив скромний Джордж Марет, а клавішник Боббі Спаркс і барабанщик Пуґґі Белл вели з Міллером «музичні діалоги», що перетворювали концерт на змагання музичних інструментів. Утім, Петчес Стюарт із Кейтом Андерсеном поєднували у своїх імпровізаціях партії саксофона та труби так, що закручували звивини мозку. Міллер тим часом бив по струнах своєї гітари з кленовим грифом, не розлучаючись із своїм символом - чорною шляпою.
Після того, що бенд зробив із залом, його музикантів просто так відпустити не могли. Кавер на бітловську «Come Together» виявився доречним завершенням фестивалю, що обіцяв повернути Києву Міллера навесні.

Наталія Моденова
19.11.2007