У минулий четвер у рамках осінньої сесії «ДоДжа» на сцені Міжнародного центру культури і мистецтв виступив великий Маркус Міллер. Гість зробив саме те, чого від нього чекали,— допоміг сотням слухачів утілити багаторічну мрію: побачити світового бас-гітариста номер один.
Маркуса Міллера недаремно вважають однією з найбільш суперечливих фігур джазової сцени. Син церковного органіста, серйозні студії кларнету в дитинстві — й блискуча кар’єра бас-гітариста. Свого часу Міллер обрав гітару Fender Jazz Bass з кленовим грифом лише через її нестандартний зовнішній вигляд — і вже за кілька місяців створив разом із цим інструментом з характерним жорстким звучанням свою фірмову манеру гри. Плюс фактично став обличчям компанії Fender, розширивши власну колекцію до тридцяти п’яти інструментів. Після співпраці з такими титанами джазу, як Майлз Девіс, Мішель Петруччіані, Девід Сенборн, Маркус Міллер пише та виконує музику, замішану на сучасному репі, провокуючи обурення в стані пуристів джазу й затягуючи юрби молоді на свої концерти. Він уміє грати ще на півдюжині різних інструментів, полюбляє писати музику до фільмів, виступає в якості продюсера, встигаючи тренувати старшого сина з бейсболу й робить з молодшими домашні завдання під час гастролей по телефону. Само собою, графік у музиканта розписаний на кілька років, тож нічого дивного, що на київський концерт квитки закінчилися вже кілька тижнів тому, про «зайвий» перед початком і мови не було, а гітаристи, яким пощастило отримати на майстер-класі автограф маестро на своєму інструменті, пообіцяли купити для гри новий, а цей, «освячений», повісити на стіну.
Утім, на самому вечорі отримати довгоочікуваний делікатес у вигляді «Маркус Міллер Бенду» довелося не відразу. На розігрів організатори запропонували вітчизняний гурт — також першокласний, також з басистом на чолі. «Z-Band» Ігоря Закуса потішив композиціями з нової програми «Коломийки». Ще більше оплесків зібрала виконана насамкінець п’єса «М.М.» — звісно, присвята гостеві. Щоправда, чекали на головного героя вечора настільки напружено, що більшість слухачів навіть неохоче залишала зал у антракті, та й то винятково, щоб подивитися на обліплену журналістами грузинську співачку Ніно Катамадзе, котра захоплено ділилася враженнями від концерту.
Усе, заради чого збиралися, почалося в другому відділенні. Стіни мало не тріснули від реву вже при появі партнерів Міллера — колоритних чорношкірих музикантів з неймовірними зачісками та екзотичними прикрасами у вухах і на волоссі. Коли ж з’явився майстер — як завжди, підтягнутий, енергійний, в незмінному чорному капелюсі — у залі здійнялася хвиля, яку можна побачити лише на стадіоні під час футбольних баталій. До слова, славетний міллерівський капелюх помилково відлетів із багажем до іншого міста, а імідж зірки врятував один із його київських фанатів, щиро запропонувавши власну ексклюзивну колекцію.
Здавалося, протягом концерту звук дедалі міцнішав, а сприйняття відбувалося за якимись іншими механізмами. Наче музика, минаючи слух та мозок, потужним енергетичним струмом йшла одразу всередину, крізь відкриті чакри. Кожна нота неповторного міллерівського «слепу» викликала у зали судоми захвату. Коли ж сам маестро або інші учасники бенду, особливо розкішний трубач Петчіс Стюарт, виводячи соло, підходили до самого краю сцени, перші ряди вдавалося стримувати тільки завдяки пильності охорони. А експансивний джем солістів, під час якого Міллер відклав відпочити всі три свої гітари й узяв до рук елегантний бас-кларнет, примусив підхопитися і танцювати не лише партер, а й верхні яруси. Тож виконану на біс бітлівську «Come Together» співали вже всім залом, разом із директором «ДоДжа» Олександром Сірим, котрий зізнався, що цього вечора здійснилася-таки його багаторічна мрія. Судячи з усього — не лише його.

Аля ФІЛІППОВА
19.11.2007