Газета «Хрещатик»

жазовий фестиваль у Донецьку відкрив імена молодих виконавців і представив зірок світової сцени.
Донецьк часто називають українською столицею джазу. Оскільки це місто у багатьох асоціюється з криміналом і сажею вугільних копалень, було особливо цікаво побачити культурний бік тамтешнього буття. Саме це й спонукало мене поїхати на «Dо#Dж 2005».
Форум джазової музики в Донецьку відбувається вже вп'яте. А все почалося з легкої руки продюсерської групи під керівництвом Олександра Сірого, яка вирішила 2001 року відродити славу місцевих джазових фестивалів шістдесятих років минулого століття. Тоді у місто шахтарів приїздили не лише провідні музиканти з усього Радянського Союзу, а й із далекого зарубіжжя, прориваючись крізь «залізну завісу» заради мистецтва. Цікаво, що прихистив цю елітну музику в ті часи суто робітничий регіон. Можливо, у цьому й криється загадка джазу, котрий зародився на початку XX століття теж у далекому від культури Новому Орлеані. І за кілька десятиліть із музики чорноробів переріс у високе мистецтво інструментальної імпровізації.
«Dо#Dж» відрізняється від інших джазових фестивалів тим, що тут щороку відбуваються конкурси молодих виконавців. Цього разу поважне журі під керівництвом видатного джазмена з Москви Ігоря Бриля слухало артистів-початківців з України і Росії. Всього було подано 132 заявки, але після ретельного відбору до участі у фінальних перегонах запросили лише дванадцять учасників. Члени журі відзначили дуже високий фаховий рівень музикантів. Багатьох навіть можна назвати джазменами із власним стилем. Було серед них немало й донеччан. Це й не дивно, адже у місцевому музичному училищі є джазовий факультет – рідкість для навчальних закладів цього профілю. Але, на жаль, засвітивши нові зірочки, Вітчизна відразу втрачає цих дітей, бо ті переїздять жити за кордон, де відчувають більшу потребу у своєму таланті. Так сталося з недавнім переможцем Олександром Корогодіним, який тепер мешкає в Німеччині і гастролює по всьому світу, а в Донецьк приїздить як почесний гість.
Нинішньою сенсацією став виступ молодого піаніста з Москви Олександра Чернакова з власною композицією «Клаустрофобія». Критики з Києва, яким, можливо, можна більше довіряти, ніж землякові конкурсанта – Ігорю Брилю, вважали, що хлопець грав неперевершено. Фахівці розповідали, мовляв, особливість сучасного джазу в його суттєвому «омолодженні». Нині зіркам першої величини далеко до тридцяти, а раніше таке траплялося тільки в поп-культурі. Вразила присутніх і київська вокалістка Ганна Коханчик, яку дуже хвалив відомий критик Олексій Коган. Дівчина здобула диплом фестивалю, а її колектив «Impressions» посів третє місце, хоча й розділив цю сходинку з біг-бендом Дніпропетровського музичного училища. До речі, журі чомусь на кожне місце визначало по два переможці – мабуть, не могло віддати перевагу одному. Так, другу позицію посіли москвич Андрій Красильников і «B-complete» з Донецька. А на першому поруч з Чернаковим розмістився Ансамбль №1 московської гнесінської академії. А ось Гран-прі вирішили цього року не присуджувати, хоча, як на мене, Олексій Чернаков був його вартий. Ще одну донеччанку Марію Степаненко запросили на престижний фестиваль у Білокам'яну «Зірки світового джазу». Юну артистку вважають відкриттям торішнього «Dо#Dжа», а Ігор Бриль особливо відмітив її вокальні імпровізації.
Але публіку, що зібралася в донецькому Будинку молоді «Юність», безперечно, більше цікавили уже визнані представники жанру. Першою на сцену вийшла всесвітньо відома грузинська співачка Ніно Катамадзе з групою «Insight». Свій виступ вона розпочала із класичної «Суліко», сягаючи на імпровізаційних хвилях незбагненних глибин голосових модуляцій. Ніжним напівшепотом свого меццо-сопрано Ніно доводила слухачів до шаленого екстазу, її джаз так злився з фольклорною палітрою грузинської музики, що, схоже, уже став самостійним явищем у культурі. Почувши цей релаксивний мікс, що заворожує, одразу стаєш відданим фанатом вокалістки. Тож не дивно, що коло шанувальників її співу вельми різномасте. У Донецьку Ніно слухали, затамувавши подих, вибухаючи оплесками після кожної композиції. Виконавиця щиро раділа цьому захвату, а, можливо, власному несподіваному мелодійному плетиву. Адже магія джазу в його імпровізації, що народжується саме на сцені, передаючи настрій конкретної публіки та стан душі виконавця у цей неповторний момент. І двох однакових звучань бути не може. Тут чимало залежить не лише від таланту, а й особистості музиканта. Ніно прославилася на увесь світ своєю щирістю і чутливою емоційністю в піснях, котрі вражають і задушевністю, і складністю побудови водночас, її голос, мов ураган, що вирвався з глибини найпотаємніших почуттів. Здається, задіяна кожна нервова клітина цієї неперевершеної вокалістки. Незрозумілі поєднання слів грузинською додають звучанню психоделічного шарму. Навіть носії мови кажуть, що у Ніно тяжко розібрати окремі слова, її композиції – то своєрідний сплеск емоцій, що переплітається з передзвоном металевих паличок чи ударами по мікрофону. Під час концерту хтось подарував співачці букет троянд, і вона тут же примудрилася використати шурхіт целофанової обгортки, вплівши його у музичний ряд. У Москві про Катамадзе довідалися не так давно, але тепер на її концерти там неможливо потрапити. Тому поява цієї зірки в Донецьку стала справжньою сенсацією. В залі на півтори тисячі місць не те що сидячих, навіть стоячих місць бракувало. У Києві такі переаншлаги я бачила лише на гастролях Алли Пугачової. А в Грузії Ніно – національна гордість. Випускниця вокального факультету Батумського музичного інституту разом із групою «Insight» гастролює Європою, бере участь у найпрестижніших фестивалях, виступає в прямому ефірі на BBC. її колектив створив кілька саундтреків до кінофільмів, а сама виконавиця заснувала благодійний фонд допомоги інвалідам та соціальне незахищеним артистам.
Не відомо як, але організаторам вдалося запросити на «Dо#Dж» ще одну знаменитість – американського гітариста Діна Брауна, що приїхав у супроводі басиста Стіва Догана та барабанщика Кшиштофа Завадського. Гість вразив виконанням програми без жодних емоцій на обличчі. Хоча бігав по сцені, стрибав на одній нозі, викидав різноманітні колінця. Натомість Стів Доган доповнив програму чудовим оксамитовим голосом. Ці хлопці представили так званий клубний джаз.
Уже після опівночі розпочався виступ мега-зірки світової культури – групи з Англії «Jazzinho». Своїм успіхом музиканти завдячують насамперед солістці Гуїді де Пальма, яка додала до філігранних джазових імпровізацій інструменталістів ще й еротизм бразильської ритмічності. Однак заявлена в усіх анонсах як південноамериканська жагуча «сексі», співачка насправді виявилася надто пишнотілою і не дуже молодою. Отож її репутація «латинської красуні, що випромінює бразильський оптимізм і сексуальну енергію» виявилася підмоченою невблаганним часом, який перетворює молодих спокусниць на тіток. Проте Гуїда чарувала сильним красивим голосом, але її спроби зробити принадні «па» великим негнучким тілом справляли неприємне враження. Цікаво, що цей британський гурт (щоправда, вихідців із Бразилії) знайшов свій стиль у модному нині jazz-bossanova. Їхній злет почався на французькому фестивалі, де під час традиційного джем-сейшену (імпровізованій музичній вечірці, коли усі учасники співають кому з ким заманеться), їм пощастило виконати кілька композицій з Тіною Тернер та іншими знаменитостями. «Jazzinho» одразу потрапили на очі провідним світовим продюсерам. Тепер вони виступають у найфешенебельніших лондонських клубах для рекспектабельної і добірної публіки. Знавці вважають секретом такого успіху поєднання традиційного джазу з етнічними мотивами.
Загалом донецький форум вразив не лише зірковістю, а й різноманітністю новомодних жанрових течій. На жаль, Україна до лідерів тут не належить, а теоретики заспокоюють: ми на шляху становлення. Річ у тім, що музика, яка з'явилася як американо-негритянська, проростає в інших культурах, якщо для цього є відповідний фольклорний грунт. Так, у грузин джаз лягає на традиційну поліфонічність і імпровізаційність народного співу, у латиноамериканців – на пристрасність і непередбачуваність бразильської босанови. У нашій ситуації нічого такого немає. А ось польський джаз, котрий нині є світовим лідером, використовує передусім класичні теми. Музиканти можуть відштовхнутися навіть від ноктюрна Шопена. Що ж надихає українських джазистів? Виступи київського «Нічного кварталу» та квінтету під управлінням Олександра Рукомойникова показали, що це перш за все традиційний джаз. У Рукомойникова це суто «мейн стріп» зразка шістдесятих, а «Нічний квартал» полюбляє рок-н-рольні мотиви. Хоча якогось національного обличчя у виступах музикантів поки що немає, однак це взірцевий професіоналізм. Майже єдиний гурт, який випадає із низки традиціоналістів – це київський «Ethnovation», що поєднує українську, сербську, татарську народні мелодії із сучасними джазовими стандартами, а також авторські композиції авангардного напрямку. Проте це обумовлено інтернаціональним складом колективу.
У програмі «Dо#Dжа» був і джем-сейшен, щоправда, дочекатися змогли не всі (він розпочався десь о п'ятій ранку). Організатори звалили на учасників фестивалю таку кількість подій одразу за один день, що збагнути усе просто не вдалося. Мабуть, не варто увесь сир ліпити в один вареник. Форум такого рівня і з такою кількістю учасників вимагає хоча б дво-, триденної програми. Мабуть, не зайвим було б і місто гостям показати, розповісти історію столиці шахтарів, а тепер ще й джазу. Однак і те, що в нинішній складній політичній ситуації Донецьк таки не відмовився від проведення цього фестивалю, вже викликає повагу. З постійних партнерів фестивалю залишилася компанія «АЗМОЛ», до якої цього року приєднався оператор мобільного зв'язку «Life». Символічно, що їх не налякали відомі політичні події, через які багато спонсорів відмовилися від культурологічних акцій протягом останнього півроку. Отож є у нас бізнесмени, які голосують в першу чергу за мистецтво і культуру. Та джаз.

Ліліана Фесенко
24.05.2005!